Диктанти українською

Море

У центрі міста я почув таке голосне ревіння, що здавалося, небо розверзлося. Гудки пароплавів я чув у кіно, але тут він лунав зовсім інакше. У цьому оглушливому ревінні було щось погрозливе й відчувалася сила пароплава, яка долає бурі на морі.

Асфальт на вулицях злегка блищав. Від саду, де вже зійшла зелена травичка, віяло свіжістю . Чайки шугали над будинками, кричали, опускалися на дахи та на сіру баню церкви.

Але ж де море?

На кожному перехресті я уважно роздивлявся навсебіч, та марно. Море наче ховалося від мене. Але я чув його подих, знав, що воно десь поблизу й зненацька відкриється переді мною.

І ось я побачив його. Але не так раптово, як сподівався. Воно засиніло вдалині між безлистими ще деревами, й тільки тоді, коли я підійшов ближче, переді мною відкрилось його безмір’я.

У першу мить я затамував подих – щось неначе вдарило мене в груди.

Море!

Безмежна широчінь наче зачарувала мене. Мені здалось, що я стою на краю якоїсь прірви. Я не насмілювався й кроку ступити вперед.

Море! Де його край?

Ближче до берега вода переливалась то зеленаво, то сріблясто. Подекуди море було темне й нагадувало собою ріллю. Часом по воді пролягали фіолетові слуги і, погойдавшись трохи на поверхні, зникали.

(Крашевський С., 196 слів)