Диктанти українською

Учитель лише тоді має право бути наставником, вихователем, коли, розуміючи й серцем відчуваючи безмежне дитяче довір’я і неминучу в зв’язку з цим дитячу беззахисність, владу свою над дитиною будує на цьому довір’ї і цій беззахисності. Тут треба вдуматися, серцем вслухатися в те, що ж це таке — безмежне довір’я? Може, дитина свідомо відмовляється від усього особистого, сліпо довіряючи вам, педагогові; можливо, вона все робить для того, щоб відмовитися від особистої волі, утіх, задоволень?

Ні, справа стоїть зовсім не так. Дитяче довір’я, яким би безмежним воно не було,— це довір’я істоти, яка прагне до духовного багатства, багатогранності особистого життя — до багатства вражень, думок, естетичних насолод, до багатства спілкування з людьми. Дитині хочеться, щоб хтось старший, мудрий, який має життєвий досвід, узяв на себе турботу про її благо. Бережіть, як неоціненне багатство, це бажання. Поки воно є, шлях до дитячого серця перед вами відкритий. Джерело дитячого бажання бути хорошим, якщо хочете, й полягає в цьому — берегти дитяче прагнення до того, щоб ви стали другом і наставником.

Безмежно довіряючи педагогові, дитина серцем відчуває, що її старший друг знайде вихід зі становища, яким би нелегким воно не було.

(В. О. Сухомлинський, 183 слова)