Диктант №437

 Кількість слів: 238

Хочу літати!

Найкраще у світі — не спати, коли знаєш: усі навколо давно поснули. Спить мама — підклала теплу й рідну долоню під щоку. Спить і, напевне, бачить у сні, що вона — дівчинка, і травень, який зараз набирає сили за моїм вікном, торкає мамині босі ноги лоскотливими крильцями трав. І тато спить, усміхається у сні своїм веселим згадкам. Навіть кіт мій, Корнелій, рудий розбишака, гроза нашого провулка, задрімав у кутку поруч із батареєю опалення. І хоч вона холодна — хто ж вам топитиме у травні! — Корнелій тулиться до неї і лагідно муркоче. Я лежу під легкою пухнастою ковдрою, розкошую в теплі, а потім рішуче сідаю на ліжку й стрибаю на підлогу. Я підходжу до вікна, розчиняю його —і на хвильку спиняюся. Просто під вікном тонко світиться черемха. У кімнату вливаються солодкі пахощі, я вдихаю їх на повні груди, вистрибую на підвіконня —і сміливо зіскакую вниз, на траву. На мене рясно сиплеться роса, збита з черемхи, ноги обпікає зволожена трава, але я не звертаю уваги. Саме це мені й треба! Я міцно стуляю повіки й шепочу: «Як легкий травневий вітер, я лечу, лечу над світом, над розквітлими садами, поруч з теплими зірками!» І коли я втретє нашіптую ці чарівні слова, повз мене, ледь торкаючись ніг, нечутною тінню проноситься мій Корнелій і, м’яко муркнувши, щезає за черемховим кущем. І в ту ж мить я відчуваю дивовижну полегкість у всьому тілі, земля ледь-ледь гойдається під моїми ногами, а тоді раптом пливе з-під них! Лечу!

(За Анатолієм Костецьким) 238 слів



Знайшлася помилка? Будь ласка, напишіть про це в коментарях!

Коментарі

Залишити відповідь

Увійти з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *