Диктант ''Земля'' за О. Кобилянською (161 слово)

Диктант №461

Земля

У дні, коли небо прибиралося в синявий шовк, а сонце роз­ходилося блискучим золотом, жилося прегарно. Такі дні були милі для Івоніки. Тоді він сам до себе усміхався. Переживав сам стан землі й був із нею заодно. Знав усе, що було любо збіжжю. Неначе чув і бачив, як земля із задоволенням роз­кошувала, як її соки відсвіжувалися і як вона, насичена, ди­хала пахощами. У тому віддиху так і купалося все над нею.



Те знали й бджоли його – вони були розумні й проворні. Вилітали поспішно, літали від одної квітки до другої і бриніли всі враз задоволено. Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кожного до себе. А їхні білі й рожеві квіти, упереміш зі свіжою зеленню, дрібним барвним усміхом своїм до ясного сонця вклонялися, до легкого півсну, заколисувані одностайним ніжним дзижчанням бджіл.

Гарна була земля. У своїх барвах жива й свіжа, шкода лише, що не говорила. Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року й у різних її настроях, мов себе самого.

(161 слово) За О. Кобилянською

Клас:  / Автор:  / Тип:  / 

Рекомендуємо ознайомитися: