Диктант №462

Диктант №462

 Кількість слів: 161

Чумацька душа

У мого діда не було свого земельного маєтку, але він мав уроджену пристрасть до землі й до коней. З яким замилуванням він стежив за буйними молодими сходами, за розкішною пашнею! Пізніше, коли, з’їхавшись з усіх куточків України, ми збиралися вдома всі разом, дід, цілуючи нас зі сльозами в очах, незмінно ставив нам одне й те саме запитання: «А чи ж добре жито росте?».



Кожного вечора ми запрягали коня й виїжджали погля­нути на пашню в полі. Дідова душа раділа. Море зеленого збіжжя хвилювалося аж до обрію. Дід зупиняв коника на роздоріжжі. Нарвавши пучок свіжої трави, він давав її Бурень – кому, погладжуючи його лискучу золотисту гриву.

Вдоволений дід звертався до зустрічних селян: «Ну, як там, Пилипе, чи гарна в тебе гречка?» А до іншого: «Щось твоє житечко, Ларивоне, рідкувате цього року!».

Дідова чумацька натура була нерозлучна із землею, з тваринами, з природою.

Земля! Вона краща за золото, вона дає нам і радість, і щастя, і силу. Це – споконвічний і мудрий керівник нашого життя.

(161 слово) За О. Грищенком

Знайшлася помилка? Будь ласка, напишіть про це в коментарях!

Коментарі

Залишити відповідь

Увійти з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *