Диктант №463

Диктант №463

 Кількість слів: 160

Жнива

Матвій іде відпочивати. Як звичайно, спить він у клуні. Між своїми снопами, між своїм знаряддям. Запах зерна вільно вливається в його широкі втомлені груди. Так само, як і колись, кладе на груди знак хреста, так само просить янгола-хоронителя зайняти коло нього місце й бути йому охороною в часі ночі. Душа його спокійна.



Володько працює в полі. Разом з батьком він вимахує тяж­кими батьківськими граблями. Ані його руки, ані його плечі не набрали ще необхідної сили та пружності, але він не бажає виявити втоми чи безсилля. Розмашно й рівно, помах за помахом згортає він великі стебла вівса. Довгий, рівний покіс лишається за ним рівнобіжно до двох довгих слідів, витоптаних його ногами. Батько спереду, син за ним.

Від покосів пружно відбризкують коники-стрибунці. Зграя куріпок довго чаїлася, сподіваючись пересидіти небезпеку. Але бажання марні. Ритмічно й неухильно наближається небезпека. Тоді всі як одна зриваються й летять десь у Мозолянку. Однак ніхто на них не зважає. Косарі рівно виводять свої покоси від межі до межі.

(160 слів) За У. Самчуком

Знайшлася помилка? Будь ласка, напишіть про це в коментарях!
Вік:  / Автор:  / Тип:  / 

Коментарі

Залишити відповідь

Увійти з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *