Диктант №464

Диктант №464

Вічна вишня

Вишня росла під вікном, відколи я пам’ятаю себе, і була мені вічна, як світ. Хочу тепер пригадати, коли перший раз побачив її, і думаю: це те саме, що пробувати знайти в пам’яті святу мить, коли тобі вперше усміхнулася мама.

Вишня завжди була коло хати й виросла в моїй душі як об­раз рідного дому. Тому нам ніколи навіть не спадало на думку спитати мами, звідки взялася під вікном ця вишня й чому зрослася двома стовбурами, що обнялися гнучким станом. Ми любили її за це дивне плетиво, бо так легше було видряпатися аж на самий вершечок, де вишні червоніли найшвидше.

Та і як було не любити нашу вишню! Вона стояла за ві­кном, як людина. У травні простягала через відчинені вікна квітучі віти-руки в білих сорочках, у липні подавала нам у цих руках червоні вишні, і їх можна було нарвати просто з хати, ставши на підвіконня. У грози й у зимову пору стукала в шибки, шукаючи захистку. У сонячні дні дарувала затінок, а в місячні ночі розповідала дивну казку.

(167 слів) За Я. Гояном

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *