Диктанти українською

З давніх-давен в Україні повсюди були поширені вуличні прізвиська. Окрім даного від народження імені, їх мали і старий, і малий.

Присліпа, Кабанець, Підвечеря, Корж, Горб – ці та сотні інших схожих прізвищ значилися в списках куренів Запорізької Січі. Але вони, мабуть, не були справжніми. Козаки, до речі, не шукали славу в гучному імені. Найважливіше було залишити після себе добрі справи. Навпаки, змінам раділи: нове ім’я – нова доля, адже серед козаків було чимало втікачів. Загубившись у пониззі Дніпра, вони надовго, якщо не назавжди, розлучалися зі старим найменням. У Січ надходили різноманітні запити про втікачів від урядових осіб, але кошовий отаман незмінно відсилав одну і ту саму відповідь, що в списках такого-то немає.

Нагородження прізвиськом у козаків було своєрідним іспитом для новачків. Як повинен був себе почувати молодий козак, названий, скажімо, Стріляйбабою чи Завийвовком? Комусь такі прізвиська здавалися образливими – і вони навіть кидалися з кулаками на товаришів. Таких не поважали. Але більшість козаків усе ж витримувала характер: сказано на глум, а ти бери на ум.

З тих часів вільного козацького товариства пішли гуляти Україною виразні та веселі прізвища.

За В. Супруненком (177 слів)