Диктанти українською

Перед штормом

Гори підступають до самого моря, і його хвилі раз у раз зазирають у темні ущелини, в широкі гирла річок, струмків. Далеко, аж за горизонт, тягнеться вздовж берега пласка рівнина, утворена тисячолітніми виносами каламутних рік, на яких давні греки шукали колись золоте руно. Гори, суворі, холодні, здіймаються високо, у хмари, нависаючи над усім, що знаходиться внизу: над крутими горбами, піщаними косами, розкиданими де-не-де пасовиськами. На вузьких смужках землі пасуться коні, росте який-не-який хліб.

Де-не-де гори підходять до самого моря, гострі, скелясті, мертві.

За ними — безмежний сніговий хребет, холодний, як безнадія. Холодом смерті віє від тих снігів; крижані вихори зароджуються у піднебессі, подають у тепле море; чорний дим хмар клубочиться між горами й водами, пожадливо тягнеться до сонця. Сонце, начебто злякавшись, утікає від нього далі й далі, і на морі починає діятися щось несамовите.

Десь над гірським обрієм зародився величезний змій, зітканий з примарливого жовтогарячого світла, круто вдарився в небо, полетів вище й вище. Згодом, здійнявшись круто, закрив своєю темною кулястою головешкою півнеба, впав звідти на море. Залишившись із ним віч-навіч, став хлебтати з моря світло, чорнота насувалась на море звідусіль.

(В. Шевчук, 181 слів)