Могутні козаки
Велично їхали Сагайдачний з гетьманською булавою в руці. За ним ішли хорунжі з військовими корогвами та з турецькими й татарськими бунчуками здобутими під час походу. За ними ішли козаки куренями. Поперед кожного куреня ішов отаман. Дивна це була картина! Вона вражала навіть тих, хто багато вже дива бачив на своєму віку. Пишне турецьке вбрання на козаках, здобуте під час останнього походу, козацькі та польські кунтуші з вильотами, попідшиваними всякого кольору дорогими тканинами… — все так і горіло на сонці, аж сліпило очі.
Гордо виступало козацьке військо, знати було, що люди почувають себе ні від кого на світі не залежними і вільними робити що схочуть і як схочуть.
Старий Небаба йшов поперед свого коріння і ледве помітно всміхнувся під сивим усом, скоса поглядаючи на велетня, що ніс на руках маленьку татарочку. Дитина вхопилася правою ручкою за шию Хоми і здивовано дивилася навкруги своїми чорними оченятами. Біля Хоми йшов вусатий Карпо з своїми товаришами — з веселим Грицьком та чорнобровим Юхимом, що колись возили на собі лозяну чортохайку з довготелесим ксьондзом Загайлом. Не було з ними тільки колишнього друкаря Хведора Безрідного: зостався він довіку лежати край старого Дніпра під Кизикерменом, а замість його пішов його джура Ярема.
(За М. Загірною; 195 сл.)