Рідна мова
Хтось би інший, може, захотів прославити рідну землю чи джерельну воду в криницях, цвіт пролісковий чи дух євшан-зілля, спів солов’я на вишневій гілці чи сяяння зірниці над росяними житами — хіба нема чого славити в цьому прекрасному нескінченному світі! А мені кортить написати панегірик слову, завдяки якому й можна розказати про дух євшан-зілля; солов’їну пісню і млистий серпанок над нивами. Адже слово таке велике, що здатне вмістити в собі всю довколишню багатоманітність і невичерпність, воно не нижче і не вище, а рівне цій невичерпності.
Хай славляться слова-скарби, які вміщають замисли і розмисли, мають волю й силу. Слова-правдолюби ніколи не переведуться, завжди на них чи недорід, чи неврожай. Такі слова поміж усіх найпомітніші, найдорожчі.
Захоплений панегірик словам складаючи, я пам’ятаю, що мова — це велика і дружна сім’я. Тож вдаваймося до помочі всього словесного воїнства, що гріє душу теплом розмаїтої, наче весняний степ, рідної мови. Бо якщо земля наша спородила таку мову багату і щедру, то майбутнє безсмертя народу в безсмерті цієї мови, в її нев’янучій енергії та ще в одвічному самооновленні!
(За Є. Гуцалом)