Академік О. Богомолець
Заворожуюча тиша осіннього ранку. Джміль, що заночував у жоржині, відтавав на сонці від нічного холоду, ворушив лапками, пробував силу крил. Запах чорнобривців нагадував дитинство. Години відпочинку випадали академікові О. Богомольцю нечасто. Відпочивати він ніколи не вмів. Але кожній людині потрібен хоч коли-не-коли такий ранок. Озирнутися навколо і побачити, який прекрасний земний світ і яке це щастя — просто жити.
Він завжди пам’ятав вислів Сенеки: «Вважай, що кожен день — нове життя». Здається, не змарнував жодного дня з відведених йому. І все ж чимало справ не завершено. Він хотів, щоб молодим передалося його відчуття часу як найбільшої коштовності. Тому присвятив себе проблемі продовження людського життя та боротьбі з передчасним старінням.
Олександр Олександрович науково доводив, що сто п’ятдесят років повинні бути визнані середньою тривалістю життя людини. Не тільки суто науковий інтерес керував ученим у його дослідженнях. Він пристрасно бажав допомогти своєю працею практичній медицині, яка оволоділа величезним запасом лікувальних методів. Та успіх лікування залежить значною мірою від стану організму. Вчений вважав, що людський організм може самостійно боротися з хворобами, розробляв методи активізації його захисних сил.
Війна з невідомим триває. І цей ранок був лише короткою паузою, щоб перевести подих
(За Дроздом В., 184 слова).