Несподівана радість
Тієї ночі випав густий лапатий сніг і, прокинувшись уранці, княжна Варвара ніяк не могла збагнути, чого це в її завжди напівтемній кімнаті стало якось незвично світло і біло-біло. Лише коли підвелася з ліжка і підійшла до вікна — зрозуміла, що трапилось.
Все, все надворі: і земля, і дерева, і кущі, і ближній шлях, і далеке озеро зливалися у сліпучій яскравості. Лише будівлі подекуди вперто проступали з тієї загальної білизні, прориваючи гострими верхами товсте пухнасте покривало снігу.
На тому безкрайньому засніженому просторі особливо виразно виднілась якась чорна рухлива цятка, що ледь помітно пересувалася від греблі берегом озера. Здається, то була людина. Але хто б міг бродити так рано серед неходжених заметів? Звичайно, впізнати подорожнього було неможливо, хоч би як пильно придивлятися. Проте якимсь іншим чуттям, не зором, а швидше серцем Варвара здогадалося, що то був Шевченко.
Може, по рухах його, котрі вже легко вирізняла з-поміж безлічі інших, мовби зовсім подібних; а швидше — по вдачі, впертій і непосидючій. Кому б оце заманулося від самого рання брести серед заметів, простувати самотньо по коліна в снігу, крім нього — вічно бентежного й бунтівливого?
То справді був Тарас. Він прошкував од греблі понад озером. Незайманий рипучий сніг бавив його, кликав вдихати морозну свіжість синюватого простору, підставляти груди крижаному колючому вітру…
(В. Дарда, 203 слів)
Завдання
- Уважно прочитай, поясни орфограми і пунктограми, повтори правила їх правопису.
- Напиши словниковий диктант. Визнач орфограми, назви правила щодо їх написання. Мовчки, по-сорочому, опівночі, по-панськи, навпрошки, навіки, пововчи, безвісти, навшпиньки, позаочі, навіки, тричі, верхи, насторожі, взнаки, опівдні, увечері, трішки, вранці, укупі, завдовжки, навсправжки, навкидьки, нарешті.