На берегах Дунаю
Широкий Дунай – повноводний, могутній, поважний…Про тихий плин його то чистої, то каламутної води давно забуті поети складали пісні, які лунають через цілі століття. Споконвіків не випити його повені, зроду-віку не вичерпати його глибин. Несе Дунай свої води до моря, пробиваючи гори, прорізаючи широкі долини. Немає йому впину, як розлогим думам поета.
Іван Петрович Котляревський часто водив напувати коня до тихого Дунаю і черпав пригорщами воду, тамуючи спрагу її прохолодою. Тоді здавалася такою прозорою глибінь, що в ній відбивалися легендарні герої, які черпали шоломом воду з Дунаю. Хотілося полинути за тим прозорим плином, побачити стародавнього Святослава, що вів бої з гордою Візантією. Він прибивав на її воротах свій щит, щоб по століттях було зручніше Сагайдачному відшукувати прокладені шляхи до цієї фортеці, яка під владою турків перетворилася на повитий невільницьким плачем Стамбул.
А коли сходились сюди побратими та співали пісні про славні свої походи, то здавалося, нібито Дунай підіймає на своїх богатирських грудах не переможених ніким воїнів, колише їхні биті хвилями та вітрами човни, що, розчісуючи прозору воду, укривають її зеленувато-білою піною.
За І. Пільгуком (170 слів)