Невловима грань
Ясного дня середини вересня, коли ще зелено кипить дозріле літо, але в повітрі вже продзвеніла невидима срібна струна і той звук упав смутком у серце, на далекій київській околиці, на свіжоасфальтованій, ще пористій доріжці, що вела водночас до нового, дев’ятиповерхового, і старого, двоповерхового, будинків, зустрілися двоє друзів — колишніх студентів.
Струна, мабуть, продзвеніла над садками або в парку, де цього ранку побільшало червіні на кленах.
Мабуть, що так, бо двоє хлопців і двоє дівчат на човні посеред лінивого озера сміялись задьористо і весело. І тільки він, Федір Іванович Огієнко, вийшовши з будиночка, вловив у природі ту грань. Знав, що й далі радітиме розкошам літа, але вже не забуватиме про осінь, яка завжди наближається стрибками,— поділка за поділкою, як потопає човен, а він то вирівнюється, то знову зачерпує води і занурюється глибше та глибше. Срібний звук немовби завис у повітрі — осінь вплелася в літо, як нитка сивини в буйну чуприну. Він знав: так буде довго, доки не пожовтіє листя, і лише тоді зникне оцей неясний біль, і душа змириться й зупиниться на найнижчій поділці. Так буде доти, доки не повіє з дніпрового пониззя теплим вітром, і в солодкій муці лопнуть бруньки на березах і кленах, і знову покотиться в зелені трави.
(Ю. Мушкетик, 200 слів)
Завдання
Напиши словниковий диктант. Визнач орфограми, назви правила щодо їх написання. П’ятиповерховий, тривідсотковий, стодвадцятип’ятирічний, двохмільйонний, двотомний, десятиструнний, життєрадісний, кароокий, білосніжний, зерноочисний, лісозахисний, швидкоплинний, вищезгаданий, нижчепідписаний, півмільйонний, напіврадісний, напівзабутий, напівосвітлений, напівшовковий, віце-президентський, опукло-ввігнутий, аграрно-сировинний, суспільно необхідний, суспільно корисний, гірко-солонуватий, блідо-рожевий, синьо-червоний, жовто-блакитний, біло-рожевий, жовтогарячий, червоногарячий, пурпурногарячий, військовозобов’язаний, військовополонений, військовослужбовий, пів-Харкова, пів-Європи.