Літнього дня (підвищена складність)
Який чарівний, який розкішний літній день в Україні! Які млосно-гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші та спеки і блакитний безмежний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, увесь потонувши в ніжності. На небі – ні хмаринки. У полі – ні звуку. Усе наче вимерло. Тільки вгорі дрижить жайворонок і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю.
Ліниво й бездумно, наче гуляючи без мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі копиці листя, відкидаючи на інші темну, як ніч, тінь, по якій лише при дужчому вітрі порскає золото.
Угинаються від ваги плодів розлогі віти черешень, і слив, і яблунь, і груш.
Такою розкішшю сяяв один із днів гарячого серпня…Зранку шлях до Сорочинців, маленького містечка в Україні, кипів без угаву людом, що поспішав з усіх околишніх і далеких хуторів на ярмарок. Уранці ще тяглися нескінченною валкою чумаки із сіллю та рибою. Гори горшків, закутаних у сіно, прикрашених орнаментами і зовсім не розмальованих, поволі сунули, здається, нудьгуючи зі своєї неволі.
За М. Гоголем (163 слова)
МЛО́СНО. Присл. до млосний. Хазяйська дочка засоромиться при місяці, поправляючи хустку на голові та млосно дишучи гарячими грудьми (Юрій Яновський, I, 1958, 159); Юрине серце млосно стискається (Юрій Смолич, II, 1958, 78); Млосно пахло фарбою і свіжими газетами (Василь Кучер, Голод, 1961, 67);
// у знач. присудк. сл. Важко дихати. [Степан:] Нездужаю я, тату: чогось мені млосно… (Марко Кропивницький, V, 1959, 11); Незважаючи на осінь, на розчинені вікна, йому млосно від внутрішнього жару (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 336); Нерухоме повітря пашить жаром… Душно так, млосно… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 180).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 765.