Зоряна заметіль (підвищена складність)
Щось відбувалося в нескінченності неба. Спочатку воно де-не-де стало плямистим, потім потемніло, обважніло, його свинцевий відтінок набув бузково-синього кольору, а ще згодом на нього ніби чорну завісу накинули. То, як казала мені в дитинстві моя бабуся, Дід Мороз жартувати почав, якісь хитромудрі витівки йому в голову навернулися.
Дійсно, за півгодини з небесного кожуха Діда Мороза посипалися вниз пір’їни. То було справжнє диво: у високості народжувалися дрібні крупиці льоду, обростали колючками кристалів, важчали й падали донизу. Від вологого повітря землі на них виростали крильця, вусики – і ось уже ті краплинки стали схожими на витончених метеликів, які закружляли над будинками, і дорогами, і деревами, чіпляючись за гілки, переливаючись сріблясто-білим світлом. Чи, може, то зорі, які старий чарівник струсив з високості?
Чомусь художники полюбляють малювати на вітальних новорічних листівках п’ятикутні зірки-сніжинки. Але в природі (і в торбинці Діда Мороза) таких не існує. Здебільшого вони мають форму шестикутників, гілочок папороті, пірамідок тощо. Учені зібрали колекцію з 5 000 мікросвітлин сніжинок. Дивовижно, але на них усі ці неповторні витвори зими абсолютно різні.
За «Народним календарем» (174 слова)