Дивна ніч
Місяць високо піднявся на небо, і вигляд став ніби фантастичний. Золота, широка та довга, ніби жива, смуга все ворушилась. Мені здавалось, що з того золотого плеса от-от виринуть якісь фантастичні привиди або зеленоокі русалки, закутаються в тихий світ місяця й заспівають дивними голосами дивних пісень, яких ніколи й не чуло людське вухо.
Із чорного бору неначе вискочила здорова рання зірка й застрягла в небі над чорною смугою в імлі. Зірка ніби потягла за собою з бору рожевий тонесенький та прозорий серпанок. Вона замиготіла ніби сріблом та діамантами, неначе кліпала заспаними очима. Повний місяць висів серед неба й лив жовтий золотистий світ. Із правого берега гори наближались до Дніпра; їх було видно виразно, як удень. Було видно яри й вузькі долини з садками, з білими хатами. На горах, на золотих банях та хрестах лиснів тихий відблиск. Тихо на горах, мертво в балках та долинах. Ніде ні звука! Не чути навіть найменшого шелесту. Але як гарно, яка пишнота навкруги! Усе стоїть облите зелено-жовтим сяєвом, ніби зачароване й скам’яніле, неначе намальоване на полотні. Кругом місяця небо таке ясне, неначе воно світилось наскрізь.
То була дивна, пишна ніч! Доки житиму, тебе не забуду. Ніколи ти не зникнеш з моєї пам’яті, — така ти була гарна та пишна, неначе я покинув землю й перелетів у якийсь палац, чудно й чудово осяяний, про який оповідають у казках.
(За Іваном Нечуєм-Левицьким) 221 слово
Словничок
лисніти — сяяти, блищати