Дід Дем’ян
Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь! Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари; у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев’янi квiти розкидає по них.
Залiзо й дерево аж спiвали в дiда, поки сила не повиходила з його рук. Мiг чоловiк нехитрим iнструментом вирiзати i просту людину, i святого. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла. Вони виходили з дерева не пiсними святенниками, а могутнiми молодоокими бороданями, яким приємно було тримати в руках i книгу, i ключi вiд раю.
Фiгури закрасувались перед входом до панського палацу, а жаднюга пан, звикши все мати на дурничку, не заплатив нічого колишньому крiпаковi. Дiд якось нагадав вельможному за плату, але той лише розреготався i крiзь сміх сказав: «То це ж, Дем’яне, завелика честь, коли пан винен мужиковi! Чи тобi не досить її?»
Тодi мiй дiд i показав свiй норов: уночi викрав у пана апостолiв i порiзав їх на дрова. Вранцi коло нашого подвiр’я вже юрмилися люди, розглядаючи розкиданi бiля дровітнi голови, бороди, тулуби i ноги святих.
Незабаром над’їхав за фiгурами розлючений пан зi своїми гайдуками. Побачивши, що робиться на подвiр’ї майстра, вiн вилаявся та й подався до батюшки зi скаргою на богохульство. Свята церква поклала на дiда покуту: вiн якийсь час мусив кожного, навiть найменшого, свята ходити на всi служби.
(За Михайлом Стельмахом) 253 слів
Словничок
- повіт — адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії
- січкарня — приміщення, в якому встановлено пристрій для різання соломи чи сіна
- стельмашня — майстерня, де роблять вози, сани, колеса
- дровітня — місце, де зберігають дрова
- гайдук — слуга покута — покарання за провину