Дніпро
Дивен Дніпро за тихої погоди, коли вільно і плавно жене крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться, ані загуркоче. Дивишся і не знаєш, плине чи не плине його велична широчінь, і здається, що неначе вилитий він зі скла, що це блакитний дзеркальний шлях плине і в’ється по зеленому світі.
Зеленочубі ліси припали разом із квітами до вод і, схилившись, дивляться в них і не надивляться, і не намилуються собою, і посміхаються своєму відображенню, і вітають його, киваючи гіллям.
Та вглиб Дніпра вони не сміють і глянути: ніхто, крім сонця і блакитного неба, не дивиться в нього. Рідко який птах долетить до середини Дніпра.
Дивен Дніпро і теплої літньої ночі, коли все засинає: і людина, і звір, і птах. І лише Бог величаво озирає небо й землю та стрясає ризою. А з неї падають зорі. Вони горять і сяють над світом, і геть усі разом відбиваються в Дніпрі.
Чорний ліс, унизаний сонними воронами, і з давніх-давен розламані гори, нависнувши грізно, намагаються закрити ріку хоч довгою тінню своєю. Марно! Немає нічого у світі, що могло б закрити Дніпро!
За М. Гоголем (180 слів)