Диктант №421

Лебеді

Прямо над нашою хатою пролітають лебедi. Вони летять нижче обвислих хмар i струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонiв. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила. Я прислухаюсь до їхнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене своїм снуванням. Я стаю нiби меншим, а навколо бiльшає, росте i мiниться увесь свiт: i загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитна дiброва пiд селом, i чорнотiла земля, що пробилася з-пiд снiгу. I цей увесь свiт тріпоче, мiниться в моїх очах i вiддаляє та й вiддаляє лебедiв. Але я не хочу, щоб вони відлiтали вiд нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом i знову пролетiли над нашою хатою. А в цей час надi мною твориться диво: хтось невидимим смичком провiв по синьому пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка. Я тягнусь догори i сам собi не вiрю: знову над нашою хатою пролiтають лебедi! Чи вони послухались мого слова — обкружляли навколо села й повернулись до мене, чи це новий ключ? А віща скрипка i срiбний вiдгомiн бринять, єднаються над моїм дитинством, пiдiймають на крила мою душу i забирають її в нерозгадану далину. I хороше, i дивно, i радiсно стає менi, малому, в цiм свiтi.

(Михайло Стельмах) 230 слів