Спасівка
На правому березі ріки Самари, яких десять миль від Дніпра, лежало українське село Спасівка. Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало. Зруйноване, поросле травою, як багато-багато інших тогочасних українських помешкань. Спасівка не відрізнялася своєю долею від інших осель: такі самі хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом. Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені городами та садками. Посередині села великий майдан, де стояла невеличка дерев’яна церква, а біля неї вбоге попівство. Не було тут видно якоїсь заможності. Нікому не снилося будувати гарних домів з хоромами, бо ніхто не знав, що завтра станеться, чи його праця відразу не спопеліє. То були страшні часи татарських набігів на Україну. В тих часах вибирали люди під свої оселі такі місця, які, на їх гадку, давали б найпевніший захист перед ворогом та в яких можна б знайти найвигідніші умови до життя:отож недалеко води або над водою, а відтак близько лісу або очерету, де б на випадок татарського набігу найбезпечніше сховатися та втекти від поганської неволі. Спасівку заложили на тому місці, бо там найшли цілий терновий гай, та й до Дніпра було недалеко, а там росли великі ліси, звідкіля можна було набирати досить дерева. Праця тривала кілька років, доки хати стали готові й село розжилося як слід. Спасівчани зайшли сюди з-за Дніпра, також після татарського погрому, а що стали на тому місці на самого Спаса, то й прозвали своє село Спасівкою.
(За Андрієм Чайковським) 232 слова
Словничок
- попівство — помешкання попа