Майбутні засновники Києва
Три красені, мов три тугих молодих дубки! Такі схожі й такі неоднакові. Ось по праву руку стоїть Кий — найстарший. Надія і гордість усього роду. Високий, ставний, широкоплечий. Засмагле рум’яне обличчя. Одвертий погляд голубих очей, завжди теплих і ласкавих, але в гніві несхитних і твердих, мов кремінь.
Посередині — Щек. Він середульший. Ох, цей Щек! Не хлопець, а вогонь! Гарячий, запальний, просто несамовитий! Нікому не змовчить, навіть батькові. Проте який удатний до співу, до музики: заспіває на Росі – луна відгукнеться на Дніпрі. Краще за нього ніхто не заграє на сопілці. Без нього хлопці й дівчата не розкладають купальських вогнищ, не водять хороводів, не пускають вінків по річці. А зараз він такий сумирний! Схилив покірно гарну кучеряву голову, що полискує свіжою бронзою, опустив додолу очі.
Хорив має сімнадцять літ. У припухлих губах – дитяча наївність, а в очах, таких синіх, як весняний ряст, – незбагненний подив, ніби він уперше побачив світ. Однак, незважаючи на молодість, він має дужі й умілі руки: кує залізо й виготовляє серпи.
(161 слово) За В. Маликом