Вождь племені
Іван Даценко був солдатом, який став справжньою легендою, вождем племені.
1967 року радянська делегація прибула до Канади на міжнародну виставку. Приїхав сюди й танцюрист Махмуд Есамбаєв. Особливого інтересу експонати виставки в нього не викликали, тому він попросив відвезти його в резервацію до справжніх індіанців і познайомити з вождем. Там на танцюриста чекала несподіванка: спочатку здивувала шкіра вождя, а коли той заговорив українською, Есамбаєв ледь утримався на ногах.
Виявилося, що під час Другої світової війни Іван Даценко вважався одним із найкращих льотчиків, на рахунку якого було двісті тринадцять бойових вильотів. Українець навіть отримав звання Героя Радянського Союзу.
Але навесні 1944 року його літак збили. Уважаючи Івана мертвим, у документах сухо написали: «Не повернувся з бойового завдання». Насправді ж після тривалих поневірянь він потрапив до канадських індіанців. Коли одружився з донькою вождя, і сам дістав цей титул, а ім’я — Пронизливий Вогонь.
Хоча тривалий час цю історію замовчували, проте Есамбаєв не втримався й розповів сенсаційну новину, коли вже Радянський Союз розпадався. За мотивами цієї історії українські кінематографісти зняли фільм «Той, що пройшов крізь вогонь».
3 проекту «Гордість України», канал 24 (171 слово)
Додаткова інформація
Біографія
Згідно з офіційною біографією, Даценко Іван Іванович народився 29 листопада 1918 року в селі Чернечий Яр Диканського району Полтавської області в селянській родині. В 1937 році закінчив Писарівщинський зооветеринарний технікум. В тому ж році призваний до лав РСЧА, у 1940-у після закінчення Першого Чкаловського військового авіаційного училища льотчиків ім. К. Є. Ворошилова служив у 93-му дальньобомбардувальному авіаційному полку. На фронті з червня 1941 року. Літав на дальніх бомбардувальниках Іл-4. У складі полку станом на початок серпня 1943 року здійснив 213 бойових вильотів, відзначився у боях за Сталінград та Орел.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1943 року за зразкове виконання завдань командування по знищенню живої сили і техніки ворога та виявлені при цьому мужність і героїзм, гвардії старшому лейтенанту Даценку Івану Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка (№ 1733). Нагороджений орденом Червоного Прапора (31.12.1942) та медаллю «За оборону Сталінграда» (22.12.1942).
19 квітня 1944 року при виконанні бойового завдання по бомбардуванню залізничної станції Львів-2 був збитий. Це був останній бій Івана Даценка…
Про останній виліт старшого лейтенанта Доценка (саме так дається прізвище льотчика у першоджерелі) пише свідок подій, однополчанин І. І. Даценка Герой Радянського Союзу Олексій Миколайович Кот:
Коли літак, який скинув САБи, зловили кілька прожекторів, серце у мене завмерло. Феєрверки розривів пофарбували небо в червоний колір, але льотчик вів літак на бойовому курсі крізь вогняний вихор. І раптом пролунав вибух. Мабуть, снаряд, а може, й не один, потрапив у бензобак. На всі боки розлетілися, пройняті вогнем уламки. Багато з тих, хто був у цей час в районі цілі, бачили цю страшну картину. Ніхто з членів екіпажу не встиг скористатися парашутом. Так трагічно загинули Герої Радянського Союзу І. І. Доценко, Г. І. Безобразов, їхні товариші І. А. Свєтлов, М. А. Завірохін.
За офіційними даними Даценко Іван Іванович досі вважається зниклим безвісти 19 квітня 1944 року.
Мешканці Чернечого Яру мали намір встановити пам’ятник Герою, а також назвати іменем Івана Даценка одну з вулиць або перейменувати на його честь саме село. Однак ні перейменування села на честь Даценка, ні встановлення бронзового бюсту на його Батьківщині (як це прийнято було робити в часи СРСР) не відбулося. Причини цього невідомі