Гусениця
Прилипнувши до листка, гусениця зацікавлено спостерігала, як комахи стрибали, бігали наввипередки, літали, співали. Усе довкола перебувало в повсякчасному русі. І лише їй, нещасній, не перепало ані голосу, ані вміння літати й бігати. Ледве-ледве вона могла повзати. І поки гусениця незграбно перелазила з одного листка на інший, їй видавалося, що вона здійснює кругосвітню подорож.
І все ж вона не нарікала на долю й нікому не заздрила, адже усвідомлювала, що кожен має дбати про своє. От і їй, гусениці, належало навчитися ткати тонкі шовкові нитки, щоб звити собі з них міцну хатку-кокон.
— А далі що? — спитала вона, відірвана від світу у своєму сховку.
— На все свій час! — почула відповідь. — Озбройся терпінням, а потім побачиш!
Коли настала пора й вона очуняла, то вже не була колишньою незграбною гусеницею. Спритно вивільнившись із кокона, вона з подивом помітила, що в неї виросли легкі крильця, щедро розфарбовані яскравими барвами. Весело махнувши ними, вона спурхнула з листка й полетіла, розчинившись у блакитному мареві.
На все свій час, його не варто підганяти. Час потрібно використовувати мудро.
Притча (168 слів)