Художниця з народу
Катерина Білокур усвідомлювала, що малює незвичайні картини, але допомоги годі було від когось чекати. Мати кляла, що соромить її перед людьми, заміж не виходить. Доведена до відчаю, у листопаді 1934 року вона надумала втопитися в річці, що протікала в кінці городу. На щастя, не втопилася, але та пригода коштувала їй надто дорого: Катерина застудила ноги, унаслідок чого до кінця своїх днів ходила з ціпком.
Важко передбачити, як склалася б доля Білокур, якби її не осяяло пісенне провидіння. Гостюючи у двоюрідної сестри, вона почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?», яку майстерно виконувала Оксана Петрусенко. Розчулена, вона написала співачці сповненого розпачу листа про свою недолю, уклавши до конверта намальовану калину.
І хоча на конверті не було точної адреси, проте лист дійшов до артистки, адже ім’я співачки було тоді вельми гучним. Зворушена, Оксана Петрусенко допомогла талановитій художниці, посприяла, щоб на неї звернули увагу. А вже в другій половині 1940 року в Полтаві було влаштовано першу персональну виставку Катерини Білокур. Про художницю із села Богданівки заговорив увесь світ.
За М. Кагарлицьким (169 слів)