Як віталися наші предки?
Здавна в Європі, на відміну від емансипованої Америки, під час зустрічі на вулиці чоловік вітався першим. Зараз уже відійшов у минуле звичай цілувати жінкам руку, а в міжвоєнній Галичині такий поцілунок уважався свідченням поваги до жінки. Проте на вулиці не рекомендувалося цілувати паням руку, щоб, бува, не поставити їх у незручне становище, адже рукавичка може бути мокрою від снігу чи дощу або, боронь Боже, ненапарфумлена. А ось у бальній залі, театрі чи на вечірці цей звичай був обов’язковим. При цьому чоловікові потрібно було затямити, що для поцілунку він повинен схилитися до руки, а не підносити 11 до своїх уст.
Нині поширився новий спосіб вітання — поцілунки при зустрічі, хоча на початку минулого століття така поведінка вважалася б украй нетактовною.
Шляхетної поведінки дотримувалися й у себе вдома. У журналі «Нова хата» за лютий 1928 року читаємо: «Добра поведінка не повинна бути напоказ для чужих, як добра порцеляна, яку дістаємо з шафи лише тоді, коли приймаємо гостей. Чемність і добра поведінка вшляхетнюються через тривалий і щоденний ужиток».
За Н. Храбатином (164 слова)