Маки
Як молоде зітхання землі, як рожевий подих ранку, стоять на тонких підсвічниках тремтячі маки.
Десь у зеленій гущі городу, або на окремій грядці, або попід смарагдовою латкою буряків маки повідставляли гарячим променям свої рум’яні чашечки, складені з пелюсток, ловлять їх, хочуть націдити по вінця. Але хитнеться одна пелюстка, гойднеться друга — і вже розтеклося, вилилося сонячне тепло, і вже знову треба стати непорушно, обережно підставити рум’яні чашечки й чекати сонячного тепла.
Підійдеш до маків, довго стоятимеш, здивований їхньою чистотою й непорочністю, милуватимешся з цнотливості їхнього блиску. Тоді уявиш своє дитинство великою квіткою маку, яка щойно-щойно визволяє свої пелюстки з тугого пуп’янка, нашорошує їх, розкріпачує й випростовує. Уявиш десь посеред городу в оточенні в’юнкої квасолі, що пнеться, зазираючи розквітлими оченятами прямісінько у твою душу. Уявиш десь на світанку, коли бентежне молоко туману тече без берегів, а у великій краплині роси, що зібралася за ніч між пелюстками, відбивається щойно народжений ранок, і тремтить у тій краплині його прохолода, і віддзеркалюється невидимий вітерець і ще щось таке, чому й слів не добереш.
За Є. Гуцалом (168 слів)