Святогір’я
Святогір’я — популярне місце відпочинку жителів Донбасу, геть не типове для степового ландшафту Східної України. Це справді чудовий природний парк, який розташований уздовж лівого берега річки Сіверського Дінця, виступаючи лісовим масивом і на правому боці водойми.
Природний фонд парку унікальний: понад дев’ятсот різновидів рослин, з-поміж яких сорок вісім занесено до Червоної книги України. Тут, наприклад, і досі ростуть крейдяні сосни, що збереглися ще з дольодовикового періоду. Подорож білою крейдяною стежкою серед цих хвойних велетів переносить мандрівника, особливо юного, на сторінки якогось фантастичного роману.
Нині найбільшою проблемою парку є наплив туристів-«дикунів». Екологи радо б поспілкувалися з усіма гостями, щоб провести для них інструктаж, але це практично не реально. «Ми всіх приїжджих охопити не можемо, — говорить заступник директора Національного природного парку “Святі гори”
Павлина Журова й додає: — Щороку в нас буває понад півмільйона людей».
Дивишся в далечінь, але не бачиш кінця-краю лісам і стрічці Сіверського Дінця. З одного боку — озеро Банне та частина крейдяних гір, а з іншого — лавра. П’ять бань Свято-Успенської церкви прозирають крізь берези й тополі, а над ними, на білій кручі, злітає давня Свято-Микільська церква.
За Т. Марченком (175 слів)
Свято-Успенська Святогірська лавра – православний монастир Української православної церкви (Московського патріархату) в місті Святогорську Донецької області. З числа ченців, що служили в монастирі, 17 були прославлені в лику святих. У 2004 році отримав статус лаври.
До 1918 року – Святогірська Успенська пустель, загальножительні Харківської єпархії. З 2007 року після поділу Донецької єпархії лавра, хоча і стоїть на території Горлівської єпархії, приписана до Донецької єпархії.
Монастир на правому високому крейдяному березі Сіверського Дінця (на т. Зв. Святих горах, в однойменному національному парку). Крім наземних будівель, є крейдяні печери.