Кам’яні баби
Луганський парк-музей половецьких баб — одна з найбільших в Україні колекцій кам’яних статуй одинадцятого-дванадцятого століть. Експозиція розташована на території парку Луганського національного університету.
У колекції представлено сімдесят скульптур заввишки від одного до чотирьох метрів, що зображають воїнів або жінок. Їх ставили на поховальних курганах давні кочівники: скіфи, половці й інші народи.
Вивчення стародавніх статуй дало історикам інформацію про те, який вигляд мали давні народи, як вони одягалися, якими були їхні зачіски. На чоловічих скульптурах основною частиною одягу є каптан із вишивками на рукавах, до нього прикріплені шкіряні ремені для різних потреб, зокрема й для носіння зброї. Цікаво, що чоловіки носили сережки — отже, металеві предмети у вухах сучасних молодих людей ніяка не новація, а добре забута чоловіча прикраса. На жіночих статуях — складний головний убір, сережки, намисто й інші предмети жіночого туалету. Для кам’яних баб властиве положення рук, складених на животі.
Історики вважають, що половці, які жили в донецьких степах в одинадцятому-тринадцятому століттях, були практично знищені татарами за часів Золотої Орди.
Нині кам’яні баби залишаються єдиним свідченням перебування цього народу в степах Південної України.
С. Півторак (173 слова)
Парк-музей антропоморфних стел і половецьких кам’яних статуй — музей просто неба, один з найбільших на пострадянському просторі язичницьких парків-музеїв. Розташований на території Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Складається з колекцій антропоморфних стел катакомбної культури XXV—XX століття до н. е. (6 екз.) і пам’яток сакрального мистецтва половців XI-ХІІІ століття (62 екз.).
Протягом століть кількість половецьких балбалів постійно зменшувалась. Першу хвилю знищень принесли татаро-монголи. Мусульмани або трощили скульптуру на друзки, або, якщо камінь був міцний, відбивали голову і боввана закопували у землю. Руйнуючи половецький культ, загарбники повністю підкорювали завойований ним народ.
Період XVIII–XX століття приніс другу хвилю масового знищення половецьких ідолів. Іноді їх звозили у панські маєтки. Решта використовувалась для господарчих і будівельних потреб.
Однак поступово ентузіасти, краєзнавці і науковці встають на захист історичних пам’яток. З’являються перші колекції половецьких статуй у заповіднику Асканія-Нова, Катеринославі та інших місцях.
Перший перепис половецьких баб був проведений згідно з циркуляром МВС Російської імперії 23 грудня 1843 року. До переліку було внесено 645 бовванів переважно з півдня України.
У 1903-1905 роках Московським археологічним товариством був проведений другий опис баб. За відомостями П. Уварової, було виявлено 1113 статуй.[2]
За даними С. Плетньової, в Катеринославській губернії було зафіксовано 428 бовванів, у Таврійській — понад 200. Дмитро Багалій стверджував, що у Харківській губернії на облік було поставлено 140 статуй. 1972 року їх кількість зменшилась до 644 екземплярів. Однак у наступні роки археологи почали фіксувати нові знахідки.