Дідух нашої оселі
Кожне свято має свою символіку й атрибутику. Якщо мова йде про новорічну обрядовість, то ми неодмінно пов’язуємо її з яскравим світлом і пишним розцяцькуванням струнких лісових красунь – ялинок або сосен.
А як прикрашали свої оселі на різдвяно-новорічні свята наші пращури? Далеко не кожен може відповісти на це, здавалося б, просте питання. Для предків, які мешкали серед густих пралісів, дерева були священними атрибутами різноманітних обрядів. Вони споконвіків виконували оберегові функції, біля них влаштовували жертвоприношення та святкові дійства, інколи їх навіть обожнювали.
Роль сучасної ялинки виконував дідух. Це слово має давнє коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, чи дідівський дух. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Уважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, стежать, щоб у ній був лад і спокій.
Дідуха виготовляли з обжинкового чи зажинкового снопа. Кілька житніх чи пшеничних пучечків, обв’язаних кожний кольоровою стрічкою, складали докупи – і виходив дивовижної форми оберіг.
За В. Скуратівським (167 слів)