Витоки писемності
Батьківщиною слов’янської абетки, як відомо, стала одна з найдавніших європейських держав – Болгарія. Саме там, на її Балканських високогір’ях, у долинах Тракії знайшли собі притулок і захисток мудрі вигнанці – учні Кирила і Мефодія. Вони продовжили велику освітню місію братів, не дали згаснути духовному вогнищу.
Писемність – очі людини. А вони мають бути проникливими, тобто дивитися на світ, бачити його очима і предків, і наступних поколінь. А для цього потрібно знати все: витоки своєї духовності, і свою історію, і свою культуру.
Писемність – це наше духовне тисячолітнє надбання. І майстри слова, письменники-класики та сучасні творці додають до цього мистецького океану і свою частку. Вони, охоронці життя, його співці, у всі часи поповнювали скарбницю людської духовності здобутками поезії, прози, драматургії, публіцистики тощо.
Писемність допомагає нам творити майбутнє, пізнавати та утверджувати сучасну культуру, зберігати на віки вічні минуле. Писемність – це творчість, а творчість споконвіків поруч з народом. Писемність, література – це розмова людини з собою, зі своєю суттю, зі світом. Ця розмова обірветься лише тоді, коли зникне сама людина.
За М. Сингаївським (162 слова)