Андрій Малишко (підвищена складність)
Невтомний трудівник, сказати б точніше, невтомний каторжанин свого жорстокого натхнення, Малишко був людиною вогнистого темпераменту. Ніжність, невичерпні поклади якої йому подарувала природа, була в нього так само з горючого матеріалу. Він не міг написати ні рядка без пожежі в грудях, без клекоту крові в жилах, без вогненного перевтілення в образи чи в ідею свого задуму. Кожен раз наново голим нервом Малишко сприймав усе: радощі та печалі людського життя, веселощі та смуток природи, суперечливості нашого машинізованого віку…
В Андрія Малишка було багато літературних учителів. Навіть осягнувши мистецьку незалежність, він інколи по-молодечому захоплювався творами інших письменників. Благородний спокій канонічних віршованих форм, як і білий вірш, у доробку поета – це слід такого захоплення творчістю Рильського. Якщо говорити про глибинний зв’язок зрілої поезії Малишка з постійним центром впливу, який посилає життєві імпульси, принаджує, як зоря, то це зв’язок із геніальним словом Кобзаря.
Малишко любив свою матір, а в ній – своє походження, і свій рід, і свій дар, і свою долю, і свою Вітчизну, Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості: вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює.
За Д. Павличком (176 слів)