Диктант №470

Диктант №470

 Кількість слів: 162

Урожай

Достигли хліба.

Дух багатого врожаю плив над землею. Ситою позолотою лягав на одклепані коси, на жатки, на підводи й гарби, на коней і на людей, на чубаті снопи, що складалися в копи, у полукіпки. Золотив і тремтячі руки, які побожно брали пер­ший сніп і подавали його до молотарки.



З голодної руїни вставали села. Оживали навіки, здавалося, завмерлі вітряки, вимахували крилами, як добрі птахи, що вчепилися весело в землю та й намагаються піднести її до не­бес. Крутилися жорна, і сипалося борошно, розтікалося по дво­рах. А там уже наготовлені діжі, затоплені печі. І хоч руки одвикли – не страшно, було б що місити! Виймати шматки пругкого тіста, виплескувати в білі кулі, та на лопату, та в піч.

А тепер тихо! Ходіть і не гупайте, замріть і не дихайте! Стихніть усі, замріть у радісному чеканні, бо твориться чудо із чудес!

А потім вийматимуться з печей перші паляниці й важко буде сказати, від чого розливатиметься таке сяйво по хаті: від неохололих золотистих хлібин чи від очей матерів.

(162 слова) За А. Дімаровим

Знайшлася помилка? Будь ласка, напишіть про це в коментарях!
Вік:  / Автор:  / Тип:  / Ключові слова

Коментарі

Залишити відповідь

Увійти з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *